Шрам, який обрав бійця
До того як на арені з’явилися прапори, а натовп навчився скандувати імена чемпіонів, існували лише Брама й червона руна, що палала в її камені. Вона не говорила з королями й не відповідала жерцям. Вона прокидалася лише тоді, коли зламаний боєць виповзав із попелу й відмовлявся помирати.
Перший руно-шрам простягнувся на грудях того бійця, мов рана з вогню. Він пам’ятав кожну поразку, кожну помилку, кожну угоду, укладену зі страху. Але пам’ятав і відвагу. Кожна битва живила знак. Кожна перемога гострила його. Кожна поразка вирізала на шкірі застереження.
Тепер кожен воїн, що входить до RuneScar, іде тією самою дорогою. Хтось приходить по золото, хтось — по помсту, а комусь старе життя вже нічого не може дати. Арені байдуже. Вона зважує час, спорядження, витримку й дивний голод, який змушує бійця підвестися ще раз.
Рейтинг — не просто таблиця чисел. Це Зал Свідків. Імена здіймаються, коли в них вірить натовп. Імена падають, коли страх тягнеться до руки раніше, ніж та — до клинка. Наприкінці кожного сезону руни обирають найвищих і випалюють значки в історії: топ-3 — за славу, топ-10 — за владу.
Підійматися — означає бути поміченим. Утримати вершину — стати історією, яку інші бійці розповідають перед відкриттям брам.